Про відпустки працівникам, які працюють за сумісництвом

 Ст. 43 Конституцiї України передбачає право кожного громадянина на працю, що включає можливiсть заробляти собi на життя працею, яку вiн вiльно обирає або на яку вiльно погоджується.

Вiдповiдно до ч. 2 ст. 21 КЗпП працiвник має право реалiзувати свої здiбностi до продуктивної i творчої працi, укладаючи трудовий договiр на одному або одночасно на кiлькох пiдприємствах, в установах, органiзацiях, якщо iншого не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. У такому випадку працівник виконує свої трудові обов’язки за сумісництвом.

Сумiсництвом вважається виконання працiвником, крiм своєї основної, iншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вiльний вiд основної роботи час на тому самому або iншому пiдприємствi, в установi, органiзацiї або в громадянина (пiдприємця, приватної особи).

Порядок i умови сумiсництва працівників державних підприємств, установ, орагнізацій визначенi постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 03.04.93 р. № 245 «Про роботу за сумiсництвом працiвникiв державних пiдприємств, установ i органiзацiй» та Положенням про умови роботи за сумiсництвом працiвникiв державних пiдприємств, установ i органiзацiй, затвердженим наказом Мiнпрацi, Мiн’юсту i Мiнфiну України вiд 28.06.93 р. № 43.

На сумiсника поширюються всi права, гарантiї та обов’язки, передбаченi чинним законодавством, колективним договором i правилами внутрiшнього трудового розпорядку.

Зазвичай сумісники виконують свої трудові обов’язки на умовах неповного робочого часу. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою жодних обмежень обсягу трудових прав працівників (ч. 3 ст. 56 КЗпП). А оскільки всі громадяни, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, мають право на відпустку (ст. 2 Закону про відпустки), сумісники також мають право на щорічну відпустку. Тобто сумісник має право отримати щорічну відпустку і за основним місцем роботи, і за неосновним місцем роботи (сумісництвом). При цьому як щорічна відпустка за основним місцем роботи, так і щорічна відпустка, що надається за сумісництвом, підлягає оплаті.

Тривалість відпустки за сумісництвом така сама, як і тривалість відпустки за основним місцем роботи, і не може бути меншою за 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору за сумісництвом.

Як правило, відпустка на підприємстві, де працівник працює за сумісництвом, надається в той самий час, коли працівник йде у відпустку за основним місцем роботи. Для працівників державних підприємств, установ, організацій така норма є обов’язковою.

У роботодавців недержавної власності працівник-сумісник може використовувати відпустку по-різному: а) одночасно за обома місцями праці; б) лише за основним місцем роботи. (за сумісництвом працівник і надалі виконує свої трудові обов’язки, а право на відпустку (щорічну оплачувану) за сумісництвом використає в інший час); в) оплачувана щорічна відпустка береться за основним місцем роботи, а за сумісництвом працівник йде у відпустку без збереження заробітної плати; г) оплачувана щорічна відпустка береться лише за місцем сумісництва. У подальшому, коли працівник йтиме у відпустку за основним місцем роботи, він повинен або й далі виконувати свої обов’язки за сумісництвом, або йти у відпустку без збереження зарплати.

Якщо за основним місцем роботи відпустка більша, ніж за сумісництвом, то такому працівнику, відповідно до статті 25 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР, за його бажанням надається за місцем роботи за сумісництвом відпустку без збереження заробітної плати на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи.

Сумісник також має право на додаткові щорічні відпустки передбачені чинним законодавством. Відпустки надаються з дотриманням загальних правових норм чинного законодавства за умови врахування особливостей, передбачених спеціальними нормативними актами у відповідних сферах діяльності, та які прописані у колективному договорі.

Чинним законодавством встановлені особливості для використання щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день при неповному робочому часі.

Ненормований робочий час — особливий режим робочого часу, який встановлюється у разі неможливості нормування часу трудового процесу. Певна категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу. Це визначається не тільки тривалістю робочого часу, але й обсягом виконаних робіт та колом обов’язків.

Згідно з пунктом другим частини першої ст. 8 Закону України «Про відпустки» щорічна додаткова відпустка працівникам з ненормованим робочим днем надається тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Список професій і посад працівників з ненормованим робочим днем із зазначенням конкретної тривалості відпустки в межах її семиденної тривалості, тобто від 1 до 7 днів включно, затверджується на підприємстві як додаток до колективного договору.

Отже, щорічна додаткова відпустка надається працівникам з ненормованим робочим днем як своєрідна компенсація за виконаний обсяг робіт, складність, ступінь напруженості.

Міністерством праці та соціальної політики України розроблено і наказом від 10.10.97 р. № 7 затверджено Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці.

Пунктом 5 Рекомендацій також визначено, що ненормований робочий день може застосовуватись у першу чергу для осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі. При роботі з неповним робочим днем його тривалість чітко визначена (певна кількість годин на день).

Підприємство, установа, організація самостійно в колективному договорі визначає перелік професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, та відповідно встановлює тривалість щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день по кожному виду робіт, професій, посад, враховуючи періодичність виконання робіт понад встановлену тривалість робочого часу, коло обов’язків і обсяг виконаних робіт.

Згідно з п. 2 Рекомендацій ненормований робочий день не рекомендується застосовувати для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем.

Особливістю даної відпустки є те, що працівникам з неповним робочим днем не може застосовуватися ненормований робочий день, а працівники з неповним робочим тижнем можуть працювати в умовах ненормованого робочого дня і користуються правом на щорічну додаткову відпустку.

Натомість Міністерство соціальної політики України у листі від 22.07.2015 р. № 431/13/133-15У зазначило, що у випадку, якщо у зв’язку із специфікою роботи працівник з неповним робочим днем періодично виконує основну роботу поза межами робочого часу, йому може бути встановлено ненормований робочий день і відповідно щорічну додаткову відпустку на умовах, визначених у колективному договорі.

Володимир Бурак