Всеукраїнська Патріарша проща до Страдчу – відпуст гріхів і єднання у вірі

Третя Всеукраїнська проща до села Страдч, що на Яворівщині, відбулась 26 червня. Цьогоріч близько трьохсот священнослужителів, тисячі прочан із різних куточків України, серед яких військовослужбовці, діти, пенсіонери, зібрались у відпустовому місті, аби помолитись за мир в Україні. Всеукраїнську прощу очолив Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук, відправив Патріарх Святослав Архиєрейську Святу Літургію разом із владиками Синоду УГКЦ. Проща присвячена й Року Віри, Дню мирянина та пам’яті страдецьких блаженних отця Миколи Конрада і дяка Володимира Прийми, закатованих 1941 року НКВСівцями. Блаженного Володимира Прийму оголошено покровителем усіх вірних УГКЦ.

«Всяка тримає свій ум голова», − Григорій Сковорода так влучно окреслив характер українців, що краще й не придумаєш. Проща до Страдчу зібрала різних людей, із різними моральними й етичними принципами. Здавалось, що кожен прийшов молитись до Бога, отримати повний відпуст гріхів і почерпнути духовну силу на весь рік. Здавалось. Потрібно видати брошури з правилами поведінки на таких подіях, аби люди вставали, коли співають церковний гімн «Боже Великий, Єдиний», брали участь у Святій Літургії, а не вели пусті балачками з подругами, йшли до Святої Сповіді задля прощення гріхів Богом, а не для масовки. Прикро, коли люди не розуміють усю важливість таких духовних практик. Стою у черзі до Святої Сповіді, величезній черзі, позаду жінка все нарікає і видає ідеальний, на її думку, варіант уникнути чекання:

−       Прийму я Святі Тайни без сповіді!

−       Ні, ви що, так не можна! − поруч інша жінка обурливо відповідає.

−       Але ж у мене в селі так дозволено…

−       Не знаю, принаймні мені не можна, бо я давно не сповідалась.

От і результат розмови – хтось прийняв Святі Тайни не належним чином. Дивно, бо навіть такі черги, маленькі терпіння задля великої нагороди, породжують спротив, а не покірність, не любов до ближнього, а підозру, що людина стала до черги зайцем. Як мова може йти про братерство, толерантність, коли християни не можуть порозумітись самі між собою, то, може, корінь проблем у нас самих, кожному зокрема? Варто задуматись над власною поведінкою, знайти у своєму оці скалку, а не шукати колоду у ближнього.

Відпустове місце відвідали і тисячі вірних, смиренних прочан, які побожно вислухали богослужіння, навіть по завершенню люди не розходились: біля каплиці на колінах просили в Бога ласки для своїх потреб і миру в країні. Священики сповідали ще довго після Літургії, уділяли Святі Тайни, потік людей був численний, стації Хресної дороги неустанно сповнювались молитвами, сльозами каяття і подяки. Навіть жінки при надії, маленькі діточки й літні люди йшли пішки з Ямельні, місця мученицької смерті блаженних отця Миколи Конрада і дяка Володимира Прийми, до Страдчу. Також традиційно прочани могли скласти присягу відречення від алкоголю. Люди жертвували, аби Бог зіслав ласки на них і всю державу.

Проповідь Святішого Святослава була глибокою й зрозумілою, люди зупинялись біля колонок, записували слова й кивали головами, погоджуючись із думками Патріарха. Думаю, варто дослівно передати зміст проповіді, аби ви, дорогі читачі, мали можливість перейнятись тим духом і настроєм, який панував впродовж богослужінь:

«… Мирянин – це той, хто носить у собі самого Живого Бога, хто прийняв Тайну Хрещення, був посвячений Богові у Тайні Миропомазання. Християнин – це той, хто народився до нового воскреслого життя з води і Духу, і носить у собі Живого Христа. Ми сьогодні з подивом дивимось на християнське свідоцтво наших воїнів, які приносять себе, як цілопальну жертву, на вівтар свободи і незалежності Батьківщини і сповняють своє християнське покликання. Ми сьогодні з подивом споглядаємо свідоцтво християнських волонтерів і всіх жертовних людей, які в часи економічної скрути, в часі, коли самі перебувають на межі виживання, жертвують усім для того, щоби дати краще майбутнє своїм людям, своїм дітям, відстояти гідність власну і свого народу. Ось, що значить, що ми з вами рід вибраний, царське священство, народ святий, Божа власність і, приносячи себе у жертву Богові задля любові до своєї Батьківщини і своїх ближніх, ми свідчимо про чесноти Божі, який нас кличе до дивного Світла…».

Секретар Синоду Єпископів УГКЦ Владика Богдан Дзюрах оголосив папський Декрет про надання повного відпусту у Страдчі: «Апостольська Пенітенціарія для збільшення побожності вірних та для спасіння душ, силою прав, наданих їй в спеціальний спосіб Святішим у Христі Отцем за Божим Провидінням Папою Франциском, на уважні прохання недавно представленій Його Високопреосвященством Кир Ігорем Возьняком Архієпископом і Митрополитом Львівським, з небесних скарбів Церкви охоче надає можливість отримати повний відпуст всім і кожному вірному, якщо вони правдиво розкаяні, висповідані і прийняли Святе Причастя, відвідавши як паломники парафіяльну церкву в Страдчі дня 26 червня і там побожно взяли участь у богослужіннях на честь блаженних мучеників Миколи Конрада і Володимира Прийми або принаймні деякий час заносили молитву до Бога за поширення святої віри в Україні і в наміренні Святішого Отця, завершуючи Господньою молитвою «Отче наш», «Символом віри», призиванням Богородиці Діви і блаженних мучеників Микола Конрада і Володимира Прийми… Цей документ має силу протягом семи років».

Всеукраїнська проща до Страдчу – це заклик до єднання, утвердження у вірі, духовне очищення й олюднення. Маємо в Україні таке відпустове місце, то чому хоча б раз у рік його не відвідати? Поїхати за кордон до Люрду чи Фатіми не кожен має змогу, варто користати з можливості бути прочанином у своїй країні, треба тільки захотіти.

Христина Вишивана

Фото автора