Спілкуймося, бо ми того варті

З’ясуймо термінологію. Комунікація – це потреба, а спілкування – це засіб. Кому, як не профспілкам про це говорити. Власне зараз, з приходом літа й відпусток, нарешті маємо час побалакати – про рік, що минув, про плани, про мрії, про сумне й наболіле, про щасливе і вічне.

Чи змогла б сучасна людина жити без комунікації, соціальних контактів? Мабуть, так. Її життя навіть можна було б назвати повноцінним, тобто таким, яке не обмежене через відсутність спілкування. Однак, це можливо у тому випадку, коли таке обмеження є добровільним, на кшталт, аскетизму (тоді комунікація відбувається між аскетом і Богом, абсолютна довіра комунікатору). Але не тоді, коли це зовнішній примус.

Здавалося б, що комунікація – це щось другорядне, яке можливо замінити доброю їжею чи вдалим відпочинком, але комунікація – це духовна їжа і спокій на душі, незамінний атрибут життя, який вдосконалюється нашими силами й бажанням до кращого щодня. Часто можна почути: «Мені потрібно виговоритись», «Я хочу, щоб мене почули», «Треба проговорювати свої страхи й болі, не тримати всередині». Це все і є комунікація – не лише обмін інформацією, як звикли трактувати, а й засіб вирішення як внутрішніх особистих конфліктів, так і зовнішніх.

«Слово – це майже невичерпне джерело магії: здатне як завдавати болю, так і гамувати його», − сказав Дамблдор, герой роману Джоан Ролінг «Гаррі Поттер». Єдиним бар’єром до комунікації, певно, є нестача відкритості людей до спілкування. Можна багато прагнути, ставити собі безліч цілей і знайти сотні виправдань, але бути відкритим – значить бути чуйним, милосердним, чесним, людяним. Спілкування – це теж допомога, безкоштовні ліки, корисна їжа, відпочинок, потреба в любові. Це те, що олюднює, окультурює, ставить на ноги, рятує життя, це наші думки й переживання, інколи навіть їх зміст, це так просто − потрібно всього лише бути відкритим.

Ідеальна комунікація – це спілкування в любові. Бо ж не завжди сім’я є осередком такої теплоти, а друзі так часто стають ворогами, проте лише взаємна любов, повага і щирість дарують години, як миті, комфорт між співрозмовниками, плідність розмови.  Завжди легше пояснити щось одній людині, витлумачити всі деталі, відповісти на запитання й дійти до висновку, бо тоді ви обоє залишаєтесь наодинці, нікуди відступати, працює правило «Або пан, або пропав», де «пан» − це вирішення питання, «пропав» − нема жодної користі від спілкування. Інформація, яка зародилася в процесі тет-а-тету, набагато глибша, ніж під час колективного спілкування, саме вона має сенс, може бути розширена в ході діалогу, прийнята співрозмовниками, а отже, може впливати навіть на їхню поведінку. Ви – це ви, без масок і брехні, бо ж нащо тоді починати тет-а-тет? Тобто результативність при такому спілкуванні є вищою, однак за умови відкритості.

Вербальний і невербальний зв’язок, віддача співрозмовнику, цікавість, зворотний контакт, духовне спілкування – це все визначення ідеальної комунікації.  Зрештою, це складова успіху, тієї самоактуалізації, якої досягають всього 2 % людей (можливо, тому, що не знайшли ідеального співрозмовника чи не були відкритими). Тепер ви знаєте квінтесенцію, тож кількість самоактуалізованих має зрости. Спілкуйтеся: з друзями, рідними, колегами. Не гайте часу й не жалійте слів для близьких людей. Бо слово, хоч і «не горобець», але все ж тепле слово здатне дарувати неймовірну насолоду…

Христина Вишивана