Про традиції святкування Різдва

Зимових свят чекають з нетерпінням і дорослі, і малі. Свята приносять чимало радощів та веселощів  у наше життя. Та чи знаємо ми, як  їх святкувати?

Різдво вважають святом сім’ї, його традиційно святкують у родинному колі. Період приготування до Різдва – це Богом благословенний час для того, щоб забути старі образи, перепросити тих, кого ми могли образити, подякувати тим, хто був поруч з нами впродовж  року.

До Різдва готувалися ще влітку. Перший або останній сніп жита чи пшениці з поля залишали необмолоченим. У Святий вечір його вносили до хати та ставили на стіл на покуті. У різних регіонах цей сніп мав назву «дідух», «дід», на Волині – «коляда», «зажин» – на Чернігівщині, «баба» – на Тернопільщині. У Святий вечір господині готували 12 страв. Дуже цікавим є те, що у різних регіонах України перелік страв є різним, та все ж зберігається їхня кількість. Саме кількість страв має вагому силу, адже вони символізують дванадцять апостолів, що були першими учнями Христа. Основною і незмінною стравою є кутя,  в різних етнографічних  районах вона має різну назву – «пшениця», «коливо». Кутю традиційно готували з пшеничних або ячмінних зерен, а інколи і з рису, обов’язковим  інгредієнтом був мед,  також додавали  мак, горіхи, шоколад, родзинки. Кутя з’явилась ще в дохристиянську добу як поминальна страва. Адже пшеничне зерно проростає щороку, тому символізує відродження, а мед – солодке уособлення щастя та блаженства.

У той час, як господиня готувала, господар  впорядковував обійстя, годував худобу. На Святий вечір це повсякденне дійство набувало ритуального характеру, ставало запорукою добробуту, приплоду в господарстві, адже люди  вірили, що у цей день худоба розмовляє і може поскаржитись на своїх господарів Богові, тому він пригощав їжею зі столу, аби задобрити. На кути стола ставили часник, щоб відігнати злих духів, а під стіл солому та граблі,  щоб нива родила.  Коли на небі з’являється перша зірка, що символізує Вифлеємську, господар запалює свічку і вся родина сідає за стіл.  Сама вечеря розпочиналась з молитви, яку вся сім’я промовляла разом. І перша страва, з якої починається трапеза, –  кутя. Лише після неї переходять до інших страв.

Зі Святвечором пов’язано чимало повір’їв, наприклад щоб діти не плакали (бо будуть цілий рік каверзувати), їм давали гризти горіхи, аби «не боліли зуби» У цей день намагалися нічого не позичати, щоб «не жебракувати цілий рік» Також існували цікаві повір’я, що стосувались незаміжніх дівчат, вони брали дві ложки і виходили на вулицю, постукуючи –  звідки відізветься пес, туди піде заміж.  Ще дівчата на Катерини відривали маленьку гілку з вишні та ставили у воду, якщо вона зацвіте у Святвечір, то це пророкувало весілля. Хоч сьогодні ми  це сприймаємо тільки   як повір’я, а колись це була одна із небагатьох можливостей заглянути в майбутнє. Після вечері зі столу не прибирали, щоб і душі померлих могли поживитись.

Мабуть, найяскравішою традицією є  вертеп. Почесним  є носіння Різдвяної зірки. Вертеп ходить з колядою з хати до хати та звіщає радісну звістку – народження Ісуса Христа. Коляда лунає в кожній хаті, залишаючи в душі радість та добро.

Пройшовши вир страшних історичних подій, війн, революцій, багато з цих самобутніх різдвяних традицій втратились, тому збираймо, бережімо та реконструюймо їх, щоб зберегти власну автентичність та неповторність нації!

Смачної усім куті та щасливого Різдва!

Олена Омелян

Фото: http://pedpresa.ua