У зв’язку з карантином доступних онлайн-вистав є чимало, тому ми умовно розділили їх на рубрики. Сьогодні презентуємо першу частину нашої добірки.
«Сватання на Гончарівці» – класика, у якій і жарти, і пісні, і танці. Українська колоритна вистава, яка підтверджує, що гумору забагато не буває! Коротко про сюжет: дівчина Уляна покохала бідного хлопця Олексія, але на заваді коханню стають бажання батьків віддати дочку за багатого нареченого Стецька. За допомогою хитрощів Олексійового дядька Уляна одружується з Олексієм, а Стецькові дають гарбуза.
«Політ над гніздом зозулі» – трагікомедія, у якій розкривається протистояння однієї людини цілій системі та суспільству, що має сталі закони і погляди на життя. Чи вдасться цій одній людині зламати цю систему? А, можливо, навіть вона зможе зрушити суспільство?
«Ромео і Джульєтта в кінці листопада»– це не зовсім класична трагедія за Вільямом Шекспіром. Хто сказав, що право на щастя мають лише молоді? Ця лірична комедія доводить, що справжнє кохання не має вікових кордонів. Вистава про щиру любов, що долає усі перешкоди.
«Неаполь – місто попелюшок»– у виставі підіймається дуже актуальна тема для українського населення: виїзд жінок до Італії на заробітки. Вона вражає глибиною розуміння цієї проблеми. Українка приїхала працювати прислугою у літньої пані та мріє заробити гроші і повернутися в сім’ю. Натомість її родичка відправилась на пошуки багатого чоловіка…
«Історія коня» – головна суть театральної постановки полягає у тому, що життя несправедливе та жорстоке і лише подекуди трапляється щастя, проте невідомо коли і як. Центральним у виставі є образ особистості, яка не схожа на інших – образ вигнанця. Глядачі легко прочитають авторську метафору, за задумом у людськості коня Холстомєра маємо впізнати себе. Поки кінь розмірковує про людське буття, то самі ж люди просто байдикують. За словами режисера-постановника вистави Вадима Сікорського: «Хотілось, щоб люди жили як люди, не робили проблем собі».
"Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів. І се почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції. Ми повинні — всі без виїмка — поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, познайомитися з її природними засобами та громадськими болячками і засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоб ми боліли кождим її частковим, локальним болем і радувалися кождим хоч і як дрібним та частковим її успіхом, а головно, щоб ми розуміли всі прояви її життя, щоб почували себе справді, практично частиною його.".
05/07/2020
