Театр вдома: онлайн-вистави від Львівського академічного театру імені Леся Курбаса
Сподіваємось, що скоро зможемо насолоджуватись виставами оффлайн, адже ніщо не замінить живих емоцій акторів, прожитих на сцені. А поки нема фізичної можливості побувати у театрі, продовжуємо рекомендувати Вам цікаві спектаклі українського театрального мистецтва.
Повертаємося знову до рідного львівського репертуару. Цього разу наш вибір – Львівський академічний театр імені Леся Курбаса. Отже, приготуйте чай зі смаколиками, бо презентуємо Вам першу частину добірки цікавих театральних постановок.
Рекомендуємо до перегляду «Забави для Фауста» за текстами роману «Злочин і кара» Федора Достоєвського. Тут Ви побачите лише чотирьох акторів з роману, але у центрі постановки акцент на стосунках Раскольнікова і Свидригайлова. Доступне відео – запис вистави в Театрі «Сузір’я» (Київ, 1995 рік). Чорно-білий формат має свій шарм та втім якість зйомки не заважає насолодитись прекрасною грою акторів і цікавою задумкою режисера.
«Хвала Еросу» за «Бенкетом» Платона однозначно має сподобатись, адже це і антична культура, і філософські роздуми, і співи, і танці, і пластика гімнастів. Ба більше, «Бенкет» Платона – один із найкращих творів давньогрецького мислителя, де підіймаються актуальні і вічні теми людства про любов і дружбу. Запевняємо, що отримаєте майже дві години естетичної насолоди.
Третя вистава не менш філософська – «Благодарний Еродій» за Григорієм Сковородою, творчість якого висвітлює проблеми безкінечного пошуку себе, щастя людини і гармонії особистості. У центрі сюжету мавпа Пишек і лелека Еродій дискутують про вдячність як запоруку життєвої радості і внутрішнього спокою людини. Еродій закликає людей виявляти свої здібності і нахили до певної діяльності, адже у цьому полягає шлях до щастя. «Бути щасливим – це значить пiзнати, знайти самого себе»(Григорій Сковорода). І немає більшої радості, ніж жити за покликанням!
Приємного перегляду!
Юлія Валько
Актуальний вислів
"Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів. І се почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції. Ми повинні — всі без виїмка — поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, познайомитися з її природними засобами та громадськими болячками і засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоб ми боліли кождим її частковим, локальним болем і радувалися кождим хоч і як дрібним та частковим її успіхом, а головно, щоб ми розуміли всі прояви її життя, щоб почували себе справді, практично частиною його.".