Звільнення за власним бажанням: усі нюанси трудової процедури

Якими мають бути дії роботодавця, якщо працівник подав заяву про звільнення за власним бажанням? Передовсім правильними з правової точки зору. Розберімось детальніше в цій процедурі.

Безперечно, звільнення за власним бажанням – волевиявлення працівника, на яке він має цілковите право. У статті 38 Кодексу законів про працю України чітко вказано, що звільнення працівника за власним бажанням може бути з поважних причин або ж без поважних причин. Різниця між ними полягає в тому, що звільнення з поважних причин не зобов’язує працівника повідомити роботодавця про звільнення за два тижні, тобто працівник має право звільнитись навіть у день подання відповідної заяви.

У разі звільнення працівник може претендувати на невикористану відпустку, якщо причиною звільнення не є порушення трудової дисципліни, тоді останній день відпустки буде датою звільнення. Водночас за всі невикористані дні щорічної відпустки працівник може отримати грошову компенсацію, зокрема й за додаткову відпустку, передбачену для працівників із дітьми.

Варто пам’ятати, що відпустка з подальшим звільненням і компенсація за невикористану відпустку по-різному впливають на суму виплат і дату звільнення, тому працівникові доцільніше відразу вказати в заяві про звільнення бажання отримати саме компенсацію за невикористану відпустку.

Які поважні причини для звільнення за власним бажанням передбачає законодавство? Стаття 38 КЗпП України говорить про поважні причини, зумовлені неможливістю продовжувати роботу: переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання в цій місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також про інші вагомі причини. Крім цього, на прохання працівника власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у вказаний час.

Якщо причиною розірвання трудового договору стало порушення з боку роботодавця законодавства про працю, умов колективного чи трудового договорів, згідно зі статтею 44 КЗпП України працівник може претендувати на обов’язкову виплату вихідної допомоги в розмірі, передбаченому в колективному договорі, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Звільнення без поважних причин зобов’язує працівника за два тижні до звільнення повідомити роботодавця у відповідній письмовій заяві. Роботодавець не має права відмовити працівникові в розірванні трудового договору, затримуючи розрахунок та видачу трудової книжки. Тим паче, що законодавство передбачає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові коштів у визначені строки, за відсутності спору про їх розмір, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Якщо працівник заборгував роботодавцеві матеріальні цінності, які попередньо отримав у користування, то відповідно до законодавства він зобов’язаний відшкодувати їх у повному розмірі. Однак необхідність відшкодування матеріальних цінностей не впливає на строки розрахунку при звільненні, тож роботодавець повинен виплатити належні працівникові кошти в день звільнення.

Навіть якщо працівник не погоджується відшкодувати матеріальні цінності чи з розміром заподіяної шкоди, коли йде мова про пропущені строки або розмір шкоди перевищує середньомісячний заробіток працівника, − роботодавець зобов’язаний надати йому повний розрахунок у встановленому порядку, а вже тоді при потребі звернутися до суду з позовом про стягнення з працівника завданої шкоди у порядку цивільного судочинства.

У статті 128 КЗпП України вказано, що під час проведення з працівником розрахунку загальний розмір утримань із заробітної плати не повинен перевищувати 20 %, а в деяких передбачених законодавством випадках – 50 % заробітної плати, яку потрібно виплатити працівникові.

Наголошуємо, що підставою для видання наказу роботодавця про звільнення є письмова заява працівника.

За інформацією Профспілки працівників освіти і науки України