Про відпустки без збереження заробітної плати в період воєнного стану

Порядок надання відпусток без збереження заробітної плати регулюється статтями 25 і 26 Закону України «Про відпустки».

Ст. 25 зазначеного закону передбачає надання відпустки окремим категоріям працівників визначеної тривалості за їх бажанням в обов’язковому порядку, а ст. 26 передбачає надання відпустки за сімейними обставинами та з інших причин за угодою між працівником і роботодавцем на термін, обумовлений цією угодою, але не більше 15 календарних днів на рік. Також відповідно до частини третьої ст. 26 Закону «Про відпустки» у разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, встановлений частиною першою цієї статті. Отже така відпустка може надаватися до закінчення карантину.

Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ (із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1.07.2022 № 2352-ІХ) на період воєнного стану встановлено новий порядок надання працівникам відпустки без збереження заробітної плати.

Відповідно до частини третьої статті 12 Закону протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки», тобто до закінчення воєнного стану, оскільки зазначена норма діє лише у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України “Про правовий режим воєнного стану”. Зазначена відпустка також надається за угодою між працівником і роботодавцем.

Відпустка без збереження заробітної плати за цією підставою надається за наступних умов:

• без обмеження її тривалості, але у період дії воєнного стану;
• будь-якому працівнику незалежно від його категорії чи статусу, за його заявою та за погодженням з роботодавцем;
• надання такої відпустки є правом, а не обов’язком роботодавця, тобто заява працівника не є обов’язковою для прийняття рішення роботодавцем щодо її надання.

Час перебування у відпустці без збереження заробітної плати за цією підставою зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку відповідно до пункту 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до частини четвертої ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів. Працівники набувають права на новий вид відпустки, починаючи з 19 липня 2022 року, тобто з моменту набрання чинності змін до зазначеного Закону.

Цей вид відпустки без збереження заробітної плати не належить до відпусток без збереження заробітної плати, що надаються працівникові відповідно до статей 25, 26 Закону України «Про відпустки».

Час перебування у відпустці без збереження заробітної плати за цією підставою не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку відповідно до пункту 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».

Умовами надання такої відпустки є:

• тривалість – не більше 90 календарних днів, але виключно у період дії воєнного стану;
• виключно працівникам, які виїхали за межі території України або набули статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою;
• в обов’язковому порядку за заявою працівника;
• роботодавець не може відмовити працівнику у наданні цієї відпустки.

Для набуття права на зазначену відпустку працівник має підтвердити той факт, що він «виїхав за межі території України» або «набув статусу внутрішньо переміщеної особи». Для підтвердження «статусу внутрішньо переміщеної особи» достатньо подати копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Спосіб підтвердження факту виїзду за межі України не визначений законом, відтак рішення щодо надання відпустки у цьому випадку роботодавець буде приймати на підставі наданих працівником доказів, які в достатній мірі підтверджують факт виїзду за межі України. У разі повернення працівника, який перебуває у зазначеній відпустці на територію України, виходячи із умов її надання, особа втрачає право вимагати продовження такої відпустки.

Необхідно зазначити, що у всіх випадках перебування у відпустці без збереження заробітної плати цей період не зараховується до стажу, що дає право на пенсію, оскільки роботодавець не сплачує за цей період єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Також, якщо в цей період працівник захворів, то допомога по тимчасовій непрацездатності йому не виплачується, оскільки відповідно до п. 6 частини першої ст. 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності не надається за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв’язку з навчанням.