Онлайн-вистави від Дикого театру та Молодого театру у місті Києві: класика, адаптована до сучасності

Рубрика огляду онлайн-вистав під час карантину продовжується! Останнім часом ми рекомендували театральні постановки від львівських театрів, тому сьогодні хочемо запропонувати столичний репертуар. Зокрема, це будуть пристосовані до сьогодення вистави, що змусять побачити паралелі із минулим та теперішнім. Впевнені, що Ви обов’язково оціните майстерність київських акторів, незважаючи на невисоку якість відео. Сподіваємось, що перегляд цих спектаклів дозволить Вам відпочити від буденності та культурно збагатитись. Бо мистецтво – це як ковток свіжого повітря.

Почнемо із вистави за Миколою Гоголем «ВІЙ 2.0» у виконанні акторів Дикого театру. Це не класика, а адаптація відомого сюжету до реальності ХХІ століття. Два французи за допомогою Facebook познайомилися з дівчиною Оксаною, яка запросила товаришів до свого села. Вони не здогадувалися, що завтра у неї буде весілля! Юнаки відчують на повну усі весільні традиції! Зустріч з Вієм – це ще не найстрашніше, що відбудеться з героями постановки. Ви не знайдете тут чітких паралелей з повістю Гоголя, натомість авторка Наталія Ворожбит взяла невід’ємну частину творчості Миколи Васильовича – містику.

Наступні два спектаклі від Київського національного академічного Молодого театру. Перша – «Дон Жуан» – оригінальне тлумачення класичної драматургії. Комедія-міф стала візитівкою театру та досі користується великим попитом. Дон Жуан у виконанні Станіслава Боклана – не лише дотепник, спокусник, жіночий ідеал, а вільна птаха з необмеженою волею.

Друга вистава – «Сталкери» – за п’єсою Павла Ар’є «На початку та наприкінці часів або баба Пріся». Десь у покинутому чорнобильському селі живуть баба Пріся, хвороблива мати Славка і дивакуватий син Вовчик. Батько одного дня зібрав речі і більше його ніхто не бачив. Це історія про сім’ю із зони відчуження: бабу, яка пережила Голодомор, їсть галюциногенні гриби і розмовляє з лісовими мавками, під час війни зарубала сокирою 12 фашистів, що хотіли знищити наш партизанський загін; вічно хвору доньку, чиїм найщасливішим спогадом є радянське дитинство; дуркуватого онука з мрією покататись на метро. За словами режисера Стаса Жиркова, Чорнобильська зона – метафора цілої країни, яка прагне вступити в ЄС та НАТО. «Чому ми живемо в зоні, а інші люди живуть там — «не в зоні»?

Приємного перегляду!

Юлія Валько