Відійшов у Вічність Дмитро Павличко

У час трагічного воєнного лихоліття, яке переживає сьогодні українська земля, поборюючи російські полчища варварів, надійшла сумна звістка про непоправну втрату для українського народу та національної культури: увечері, 29 січня 2023 року на 94-ому році життя відійшов у Вічність видатний український поет, перекладач, літературознавець, літературний критик, публіцист, мемуарист, громадсько-політичний діяч, дипломат, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, Герой України, випускник філологічного факультету і Почесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка Дмитро Васильович Павличко.

Ректор Університету, член-кореспондент НАН України, професор Володимир Мельник стверджує, що визначальною віхою у становленні поета-шістдесятника був саме Львівський університет, де Дмитро Васильович навчався на філологічному факультеті, який закінчив 1953 року. «Перший літературний виступ Дмитра Павличка теж відбувся в академічному середовищі Львівського університету, вірш «Дві ялинки» було опубліковано в університетській газеті 1 січня 1951 року. Згодом народяться нові твори, які стануть візитівкою поета – перша збірка «Любов і ненависть» (1953), за яку поетові присудили Шевченківську премію, поезія-пісня «Два кольори», яку цензура початково потрактовувала як гімн ОУН із апологією червоно-чорного стягу, майстерні сонети, знаменитий антисталінський сонет «Коли помер кривавий Торквемада» та багато інших творів. Саме Дмитро Павличко 1962 року ініціював у Львівському університеті унікальну для тогочасного періоду національно-патріотичну подію – творчу зустріч із Іваном Дзюбою, Іваном Драчем та Миколою Вінграновським. Завдяки підтримці видатного Ректора Університету Євгена Лазаренка зустріч стала символом українського національного відродження й утвердила не лише поміж її учасників тверде переконання – Україна відбудеться як незалежна Держава! Про рідний Університет Дмитро Павличко не забував і після здобуття Україною незалежності: видатний поет брав участь у презентаціях і численних творчих зустрічах, а також з великим задоволенням спілкувався із університетською молоддю…».

«Зупинилося серце Генія. Не біймось нагороджувати цим йменням того, хто витворив щось особливе, щось неперевершене, непроминальне. І чим більше матимемо в своїй історії таких людей, тим більше буде підстав, щоби весь Український народ називати геніальним», – зазначає професорка Університету Зорислава Ромовська.

Зорислава Василівна пригадує: «В пам’яті залишився  приємний спогад про те, як 19 вересня  2005 року  мене як декана факультету правничих наук Києво-Могилянської академії запросили на  зустріч  з Дмитром Васильовичем.  І я продекламувала уривки з кількох Його віршів.  Пам’ять не зрадила. За це незабаром отримала подяку: Дмитро Васильович особисто приніс мені запрошення на Його Творчий вечір. Маємо дякувати Всевишньому за безцінний подарунок усім нам – поета, мислителя не на час, а на віки! За те, що дав Йому довге, насичене творчістю  життя».