Про трудові права осіб з інвалідністю

Відповідно до ст.2 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

У Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю зазначено, що інвалідність є результатом взаємодії, яка відбувається між людьми, які мають порушення здоров’я, і відносницькими та середовищними бар’єрами і яка заважає їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими;

Інвалідність встановлюють в органах медико-соціальної експертизи (далі – МСЕК) Міністерства охорони здоров’я України шляхом експертного обстеження особи. Обсяг та види потрібного соціального захисту особи з інвалідністю визначаються його індивідуальною програмою медичної, соціально-трудової реабілітації та адаптації.

Статтею 27 Конвенції про права осіб з інвалідністю передбачено право осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими. Це право включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку особа з інвалідністю вільно вибрала чи на яку вона вільно погодилась, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю.

Конвенція забороняє дискримінацію за ознакою інвалідності стосовно всіх питань, які стосуються всіх форм зайнятості, зокрема умов прийому на роботу, наймання та зайнятості, збереження роботи, просування по службі та безпечних і здорових умов праці. Крім того Конвенцією передбачається впровадження захисту прав осіб з інвалідністю нарівні з іншими на справедливі й сприятливі умови праці, зокрема рівні можливості й рівну винагороду за працю рівної цінності, безпечні та здорові умови праці, зокрема захист від домагань, та задоволення скарг; здійснення розширення на ринку праці можливостей для працевлаштування осіб з інвалідністю та просування їх по службі, а також надання допомоги в пошуку, отриманні, збереженні та відновленні роботи та інше.

Стаття 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачає з урахуванням індивідуальних програм реабілітації право осіб з інвалідністю працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Статтею 172 Кодексу Законів про працю України передбачено основні трудові права осіб з інвалідністю, а також обов’язок роботодавця створити умови для реалізації цих прав.

Це, зокрема, стосується, організації навчання, перекваліфікації і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, встановлення на їх прохання неповного робочого дня або неповного робочого тижня та створення пільгових умов праці.

Також Кодексом законів про працю України передбачено спеціальні права осіб з інвалідністю у сфері трудових відносин:

– їм не встановлюється випробування при прийнятті на роботу, якщо вони направлені на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертної комісії;

– право на дострокове розірвання строкового трудового договору на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором;

– надання переважного права залишення на роботі при скороченні чисельності або штату при рівних умовах продуктивності праці та кваліфікації надається працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

– надання переважного права залишення на роботі при скороченні чисельності або штату при рівних умовах продуктивності праці та кваліфікації надається особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

– робота осіб з інвалідністю у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям;

– залучення осіб з інвалідністю до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Також відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»: підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до ст.6 ЗУ «Про відпустки», тривалість щорічної основної відпустки для працівників з інвалідністю становить:

для інвалідів 1 і 2 груп – 30 календарних днів;

для інвалідів 3 групи – 26 календарних днів.

Відповідно до ч.7 ст.10 Закону України «Про відпустки», працівникам з інвалідністю, які влаштувалися на роботу та ще не відпрацювали півроку на даному підприємстві, надається право піти в щорічну оплачувану відпустку повної тривалості.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про відпустки» за заявою працівника з інвалідністю 1 та 2 груп інвалідності роботодавець зобов’язаний надавати йому відпустку без збереження заробітної плати на строк до 60 календарних днів у році, а працівнику з інвалідністю 3 групи – тривалістю до 30 календарних днів щорічно.

Таким чином для осіб з інвалідністю законодавством передбачено низку пільг та гарантій з метою недопущення дискримінації та реалізації їхніх трудових прав у повному обсязі.

За матеріалами

соціально-правової комісії

Первинної профспілкової організації працівників

Львівського національного університету імені Івана Франка